Вот...

15 грудня 2013

Наталія Бондаренко вишиває міні-намистинками. Таких майстрів у Вінниці небагато. Та ще й не кожен з них вміє працювати з мініатюрними бісеринками. Наталії Бондаренко вдалося опанувати мистецтво вишивки бісером найменших розмірів

- Бісеринки п’ятнадцятого номеру наймініатюрніші, - каже пані Наталія. - Принаймні меншого розміру поки що не придумали. Вони, як макові зерна. Без збільшуваного скла на голку не населити. Неспроста від роботи з таким матеріалом псується зір. На собі це відчула. Зате як вони прикрашають виріб!

У кулон вшила молитовник

- Часи «сорок» залишилися у минулому – розповідає майстриня. – Я так називаю тих, хто намагався начепити на себе чим більше золотих виробів. Раніше саме так намагалися виділялися деякі представниці жіночої статі. Як ті сороки, хапалися за блискучі вироби. Золоті речі чіпляли на пальці, причому, на обидві руки, у вуха, на шию. Нині таких менше побачиш. Нині яскраву індивідуальність виявляють суто ексклюзивними виробами ручної

роботи. Саме такі цінуються найбільше. Не ті, що придбані у магазині, а зроблені руками майстра, та ще й під конкретну людину.

Як пояснила майстриня, підбирають вироби не тільки під одяг. Беруть до уваги уподобання людини. Обов’язково враховують, що найбільше підходить їй за знаком зодіака. Саме так я працюю зі своїми замовниками. Перед тим, як приступити до роботи, обговорюємо всі деталі. Спершу уважно вислуховую побажання клієнта. Потім даю свої поради. Для мене дуже важливо знайти контакт з людиною, щоб ми відчули одне одного. Тоді простіше шукати спільні точки зору. Коли вже, здавалося б, усе обговорили і в розмові поставлена крапка, даю витримку ще на день - часто трапляється, що людина, як кажуть, переспавши з ідеєю, ще хоче щось додати.

Уявляєте, якою бажаною після цього стає річ! Чому? Бо в неї вкладають душу одразу двоє людей - майстриня і замовник. Ми, ніби виколихуємо її на хвилях своїх найкращих почуттів і бажань, омріюємо її у своїй уяві. Це ж не заводський конвеєр, де все народжується за однаковою формою. Я з повагою ставлюся до тих, хто працює на конвеєрі, ціную їхню працю, але з певністю можу сказати, що вони до роботи і під час роботи думають зовсім не про те, що я. Зрештою, у заводських умовах бісером не вишивають. Маю на увазі

масове виготовлення прикрас, які десятками тисяч реалізують повсюди – від магазинів до підземних переходів. Багато з них привертають увагу тим, що красиві. Не заперечую. Може,

так воно і є насправді. Але виріб повинен бути не тільки красивий. Він повинен гріти душу. А це можливо тоді, коли він буде єдиний у своєму роді і неодмінно зроблений з душею.

Пані Наталія зізнається, що ніколи не береться до роботи, коли почувається не зовсім добре, наприклад, болить голова, чи напала застуда. Здавалося б, гарна можливість скористатися часом, поки сидиш вдома.

- Я вже пробувала працювати у такому стані, - каже майстриня. – Щоразу така робота закінчувалася невдачею і змушена була переробляти її заново. Після того беру голку в руки тільки тоді, коли душа співає. Щоправда, вона співає частіше, ніж знаходиться час для роботи. Літом аж руки свербіли, так хотілося працювати. На жаль, треба було займатися іншим. Зате восени, а особливо взимку, досхочу розкошую, насолоджуюся своїм улюбленим заняттям. Влітку зробила тільки один кулон – для сестри чоловіка. І по

матеріалу, і по кольору - все підібрала, що їй підходить найкраще. Під час роботи подумала, що треба всередину вшити ще й маленький молитовник. На той час вона чекала дитину, подумала, що такий атрибут не буде зайвим. Навпаки. Дякувати долі і нашим бажанням, на світ з’явилося прекрасне немовля.

Назустріч йшла жінка з чудовою прикрасою

Одного разу Наталія йшла вулицею міста і ще здалеку запримітила жінку. Щоправда, спершу вона звернула увагу не на неї, а на прикрасу на шиї. Чим ближче перехожа наближалася, тим уважніше Наталія роздивлялася виріб. Зрозуміла, що виготовлений з бісеру, з вкрапленням коштовних камінчиків, вишитий такою технікою, як вона користується.

- Коли порівнялися, мало не сплеснула в долоні, - каже співрозмовниця. – Та це ж кулон моєї роботи!

Як стверджує майстриня, вироби з бісеру більше привертають увагу, ніж вироби із золота. Каже, якщо посадити поруч дві жінки і на одній будуть прикраси із золота, а на іншій вироби з бісеру ручної роботи, остання швидше приверне до себе увагу. Це вже перевірено неодноразово. Сама ж пані Наталія золотих виробів не носить. Віддала перевагу прикрасам, зробленим власноруч. У неї є власний талісман – кулон, це найперший виріб, який їй вдалося зробити самотужки. Можливо, тому завжди носить його із задоволенням, бо відчуває, як гріє душу, як завжди комфортно почувається, коли він з нею. Виготовила його з японського бісеру, венеціанського скла і чеських намистинок. Всередині в крупинках бісеру зроблене напилення із золота.

- У роботі використовую ще напівкоштовні камені, - каже майстриня. – Найчастіше уральські самоцвіти, агат, флюорити, а також кристалики Сваровські.

За словами майстрині, найбільш якісним є японський бісер. Здавалося б, як можна його ще вдосконалити, а японці примудряються це робити. Як уже згадувалося, роблять всередині крихітних кульок ще й напилення із золота, або фарб різного кольору, додають інші штрихи. Фурнітуру теж замовляє з-за кордону, найчастіше з Америки. Проблем з доставкою нині не існує. Тільки плати – доставлять до самісінької квартири. Про новинки дізнається з Інтернету, там і перші уроки брала, а також від таких само майстринь.

Розповідає, що вони тісно контактують між собою, діляться знахідками, обмінюються думками з приводу того, чи іншого виробу.

- Ми знаємо одна одну, бо нас зовсім мало, - каже пані Наталія. – Конкуренція між нами, звичайно, існує. Але ми її не боїмося, бо все одно у кожної свій почерк. Це як почерк на письмі – всі пишуть одне й те саме, але виходить у кожного по-своєму. Якби для експерименту кожній з нас дали завдання виконати одну й ту само роботу з однакових матеріалів, результат був би різний. Це можна було б помітити навіть неозброєним оком.

Знала, що в житті щось перевернеться

До того, як Наталія Бондаренко захопилася бісером, жінка, за її словами, жила собі буденним життям. Як більшість з нас. З чоловіком виховували дітей, їх у сім’ї троє, ходила на роботу і т.д.

- Але я відчувала, що в моєму житті щось має перевернутися, - каже пані Наталія. – І це відчуття мене не підвело. Тільки не можу пояснити, чим саме викликане таке несподіване захоплення. А воно й справді несподіване. Творчістю я ніколи не займалася. Ні в дитинстві, ні після школи. Вишивати нитками пробувала, але мене ця справа не захопила. Нині я ґудзика не пришию, бо це те, що робити не цікаво. Зате за нанизуванням бісеринок

на кінчик голки і вишивкою з них, можу сидіти весь день, а якби очі не злипалися від сну, то й вночі б те саме робила. Бо подобається. А якщо подобається, значить хочеться.

Цей бісеровий «дощ» пролився на її голову зовсім несподівано. Одного разу в Інтернеті звернула увагу на майстер-клас з вишивки бісером. Так захопило, що всю ніч перед очима стояли барвисті кульки. Уже наступного дня пішла шукати бісер. Вчилася на китайському. Він найдешевший з усіх представлених у продажу в нашому місті. Набрала із запасом. Потім передала у дитячий будинок, щоб там дітки теж вчилися гарній справі.

Її поталанило ще й тому, що чоловік і всі троє синів підтримують таке захоплення. Не ображаються навіть тоді, коли, запрацювавшись, не встигне приготувати поїсти. Хлопці самі стають до плити. Вони ж добре бачать, що в мами душа співає. Цього ж не приховаєш…