Дорогие друзья!
Снова спешу поделиться с вами очень приятным подарком: талантливая поэтесса Татьяна Немцева подарила мне ёще одно стихотворение, которое она написала, вдохновившись :
Вже журавлі збираються у край,де вічне сонце променем тріпоче,
Вплітає осінь грона винограду...в вінок дівчат,так пристрасно й охоче,
Здається мить і зацвітуть сади,немов десь сонце згубиться у листі,
То вересень уже до нас спішить,забарвлений й в калиновім намисті.
Вінчає день солодкий перший іній,а в серце знов проник той милий щем,
Стоїть береза у вуаллі з павутини і вітер пританцьовує з дощем,
А сонце...сонце,мов велика куля...пливе з-за обрію,спішить до нас,
Воно так любить вересневу осінь,її голубить променем якраз.
Ван Гог би закохався в цей світанок і змалював його у всій красі,
Як перші зорі топляться в калюжах,як варять борщ дрібнесенькі дощі,
А небо світанкове і прекрасне із сорому налилось багрянцем,
То хтось підглянув,як обіднє сонце знов обіймалось із вчорашнім днем.
Тетяна Нємцева